Реформування територіального устрою задеклароване владою викликає величезний супротив на всій території України. Люди просять владу дати відповіді на питання:

• Чи доцільно це робити в умовах нинішньої складної економічної і політичної ситуації?
• Чи є у влади кредит довіри людей на проведення цієї реформи, бо не підтримана ними реформа –  утопія?
• Скільки коштуватиме реформа і чи «підйомна» вона для України, коли держава навіть не може дозволити собі мізерні соціальні виплати та стоїть на порозі дефолту?
• Чи приведе механічне укрупнення територіальних громад і районів до їх самодостатності без вирішення питання економічного розвитку територій і, в першу чергу, створення робочих місць?
• Чи це наблизить владу і соціально-управлінські послуги до людей за вщент зруйнованої соціальної, транспортної і комунікаційної інфраструктури, відсутності підготовлених кадрів?
• Чи є в країні хоч один позитивний приклад реформування якоїсь галузі, що вселяло б громадянам оптимізм і впевненість у необхідності проведення адміністративно-територіальної реформи?
• Які кроки вже здійснено для оптимізації повноважень між центром і регіонами, чи реформовано бюджетну і податкову системи?
• Хто прорахував економічні витрати та моральні збитки, які зазнає кожна людина в результаті переоформлення безлічі життєво важливих документів (паспортів, свідоцтв, документів права власності тощо)?
• Чи робився прогноз можливих ризиків і наслідків, впливу допущених  помилок у ході реформування на збереження керованості на всіх рівнях управління?
• Чи напрацьовані заходи з недопущення погіршення рівня життя людей і зростання соціального напруження?
• Чи враховані в запропонованому проекті місцеві традиції і звичаї та регіональні відмінності, що впливатимуть на реформування?
• Чи аналізувалися «штовхачами реформи» причини невдалого реформування територіального устрою, проведеного в 60-х роках минулого століття, та його наслідки?
• Чи проводився в Україні державно-правовий експеримент щодо запропонованого укрупнення і які його результати?
• Чи вичерпані можливості оптимізації нинішньої системи територіального устрою?

Це лише невелика кількість запитань, що виникають у кожної тверезомислячої людини і потребують серйозного обговорення. Та обговорювати не має з ким. Влада вперто не хоче чути людей.

До цього часу не прийнято жодного закону, що давав би людям уявлення про нові бюджетні, податкові, земельні, майнові і інші відносини між центром і громадами не говорячи про закріплення цього у Конституції України.

Лише для забезпечення реформування територіального устрою, за словами нинішніх достойників, має бути прийнято понад 300 законів та підзаконних актів, яких ще ніхто не бачив. А де є гарантії, що цими законодавчими актами не буде «вихолощено» все, що сьогодні обіцяється на словах.

Обіцянка, що нинішні вибори до місцевих рад мають бути на два роки, а за цей час має все вирішитися викликає великий сумнів.

Люди ж хочуть вже бачити те, що головною фігурою і органом на території проживання будуть особи і органи, які вони обрали, які будуть їм підзвітні, а не адміністрації чи префектури. Що бюджетом, землею, майном стимулюванням виробництва будуть займатися вони самі, а не «призначений дядько», що самоврядування стане справжнім самоврядуванням, а не «самоврятуванням».

Більшості ж здається, що суть децентралізації з передачі повноважень, відповідальності та ресурсів органам самоврядування підміниться лише територіальною реформою, яка буде згубною, особливо для сільської місцевості.

С. Гордієнко,

народний депутат України VІ-VІІ скликань, КПУ