Тужливої березневої пори 2014 року Україна крізь дими пожарищ і  руїн, крізь пекучі сльози втрат і розпуки, крізь чорну пелену фашистських погромів і свавілля вдивлялася в окутані чадом пам’ятники Тарасові Шевченку. А той, якби міг говорити, то сказав би у відповідь на бачене, та так, що його голос було б чутно «від Дніпра до синього моря»: «Що ж ви з країною робите, «славних прадідів великих правнуки погані?»

Звернув би, поза всяким сумнівом, невмирущий Кобзар і на виписані на фасаді Сумської державної обласної державної адміністрації великими літерами буцімто належні йому слова:

«Об’єднаймося ж, брати мої…»

Цілком у руслі слогану-заставки, що рясніє нині на екранах усіх без винятку націонал-свідомих українських телеканалів та інтернет-видань, раптового спалаху любові та поваги Галичини (під вибухи бомб та снарядів?) до південно-східних регіонів, поваги до  права останніх користуватися російською мовою. Навіть сам фюрер «Свободи» пан Тягнибок, пригадайте, милостиво, з великодушністю переможця,  дозволив російськомовним депутатам виступати з трибуни Верховної Ради російською мовою, якщо вони того забажають. А Арсеній Яценюк, кажуть, тепер збирається проводити засідання Кабінету Міністрів грузинською мовою). І тепер ніхто їх за це віднині не збирається засвистувати чи затупувати.

Ідилія та й годі. Тільки прокол трапився в сумських знавців та пропагандистів  Шевченкової творчості. Ось що  насправді писав поет у своїй поемі «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні…»:

І оживе добра слава,Слава України,

І світ ясний невечірній Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!

Як бачимо, хоча б якийсь натяк до об’єднання відсутній. З ким? Заради чого? Кріпака з поміщиком? Безжалісного визискувача із своєю жертвою? Чи безродного космополіта з чужинцем? Карателя з його жертвою на Донбасі?

З цього приводу у згаданій поемі є й інші слова, які не завадило б добре затямити собі любителям редагувати Тараса Шевченка:

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані раю,

Немає й бога, тільки я!

Та куций німець узлуватий,

А більш нікого!..».

Що можна додати до цього? Хіба ще й такий, вельми доречно і до часу адресований фальшувальникам та новітнім лицювальникам, поетів наказ:

Не дуріте дітей ваших…

Володимир Братченко