Президент України Петро Порошенко своїм указом оголосив 21 листопада загальнонаціональним святом, яке отримало назву Дня гідності. Рівно рік тому, в цей день, «тисячі студентів і активістів за призовом журналіста «Української правди» Мустафи Найєма вийшли на головну площу країни, щоб домагатися підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом». Люди вийшли на головну площу країни в ніч з 21 на 22 листопада на знак протесту проти рішення Кабінету міністрів України, який очолював Микола Азаров, відкласти підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Сьогодні виповнюється рівно рік з того моменту, як історія України зробила різкий віраж, в результаті якого країна швидко занурилася в хаос, громадянську війну і економічну розруху...

Жага влади, як двигун розрухи

Від колишньої стабільної і впевненої в собі країни сьогодні практично нічого не залишилося: на цвинтарях виріс щільний частокіл могильних хрестів загиблих у кривавій бійні на Донбасі. Десятки тисяч покалічені. Мільйони позбулися даху і роботи. Гривня обвалилася і різко злетіли ціни на продукти та комунальні послуги.

Хто осліпив країну, хто позбавив розуму мільйони її громадян? Чому країна не протестувала проти тих, хто кинув її в руїну? Імена цих поводирів добре відомі: вони першими кинулися збирати народ на майдан 21 листопада 2013 року. Це Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок, Петро Порошенко, Юрій Луценко, журналісти Мустафа Найєм, Сергій Лещенко та інші. За кожним із них тягнуться нитки, які згортаються в тугий клубок особистих низинних інтересів, спраги влади і грошей, презирство до інтересів простих людей. Ними грали досвідчені ляльководи, про яких світ попередив геніальний філософ і соціолог Олександр Зинов'єв.

«Герої» Майдану знали напевно, що, розгойдуючи країну своїми руками, вони штовхали її у прірву. Однак масштаби трагедії перевершили будь-які очікування. Ляльководам не потрібна була європейська та демократична Україна. Вони бачили в ній лише витратний матеріал для нанесення удару по Росії.

Не минуло й року, як події 21 листопада стали обростати брехнею й обманом. Ось чому ми вирішили відновити хід тих подій, щоб правда не була остаточно похована під ідеологічним лушпинням і пропагандою.

...Листопада 2013 року був холодним і вітряним. Стояла вогка й сира погода. В країні вже майже півроку йшла акція «Повстань, Україно!», лідерами якої були Арсеній Яценюк, який замінив на посту лідера «Батьківщини» Юлію Тимошенко, Віталій Кличко («УДАР») та Олег Тягнибок («Свобода»). Боротьба з антинародним режимом йшла досить мляво, оскільки акції протесту збирали в райцентрах та обласних містах України невелику кількість учасників. Де кілька тисяч, де кілька сотень. Проте в ході подібних «тренувань» об'єднаною опозицією проводилася перевірка мережі партійних активістів, у масовки вироблялася звичка виходити на вулиці, незважаючи на досить активну протидію співробітників правоохоронних органів.

Вже тоді відпрацьовувалася технологія «сакральних жертв». Це коли в ході мітингів з'являлися постраждалі від «свавілля влади», яких стрімко «канонізували» і використовували для подальшого нагнітання психозу та істерії. Так, після травневої маніфестації в Києві на Софійській площі з'явилися «невинно побиті журналісти»: співробітниця «5-го каналу» (власник Петро Порошенко) Ольга Сніцарчук та її цивільний чоловік, фотограф видання «Комерсант» Влад Содель. Сліди побоїв на тілі мужньої журналістки виявлені не були. Зате були десятки фотографій і роликів, на яких було видно, як молоді хлопці в «адідасовських» костюмах чи то намагалися відіпхнути Сніцарчук, чи то просто лякали. Прізвище одного з них - Тітушко - було увічнене в терміні «тітушки», яким опозиційно налаштовані журналісти, а потім і політики стали називати «наймитів режиму, використовуваних для розгону мирних демонстрацій».

Ці деталі необхідні для подальшого розуміння ходу подій листопада 2013 року, які стали спусковим механізмом для наймасштабнішого в історії країни державного перевороту. Об'єднана опозиція зробила турне по Україні, відпрацьовуючи в чорновому варіанті технологію «народного повстання». Відпрацьована вона була вже в інших країнах ЦРУ і Держдепом США. Треба було її приживити на українській землі. Виходило не дуже. Це визнавали навіть самі представники «ОО», які звинувачували в усьому диктаторський режим Віктора Януковича і підкуплені ЗМІ.

Протестна хвиля явно йшла на спад. «Невинно побиті журналісти» довгий час були єдиними «жертвами» акції «Повстань, Україно!». Однак це був явно не той привід, щоб підняти маси на боротьбу. Всім була пам'ятна боротьба проти президента Леоніда Кучми, коли народ пішов за поводирями, лише після того, як з'явилася «сакральна жертва» - редактор опозиційного порталу «Українська правда» Георгій Гонгадзе. Лідери опозиції пам'ятали слова Юлії Тимошенко, що «революції без крові не бувають». Автор цих слів відбувала тюремне ув'язнення в залізничній лікарні Харкова у спеціально побудованій для неї лікарняній палаті.

До слова, вимога про звільнення Юлії Тимошенко з ув'язнення висувалося опозицією в якості умови підписання угоди про європейську асоціацію України. Опозиційна «трійка» (Яценюк, Кличко, Тягнибок) переконували маси, що, якщо Тимошенко вийде з в'язниці, то ЄС прийме Київ з розпростертими обіймами. Опозицію чомусь не бентежив той факт, що в Європу Україну веде «кривавий диктатор» Віктор Янукович, при якому ще в березні 2012 року було парафовано угоду про асоціацію. Йшла активна доробка окремих положень угоди, які не влаштовували Україну.

18 вересня 2013 року Партія регіонів одразу позбавила опозицію шансу перемогти на президентських виборах у 2015 році. У цей день Кабінет міністрів України знецінив головне гасло опозиції: «Ні Тайговому союзу, так Євросоюзу!» і схвалив проект угоди про асоціацію та створення всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ЗВТ) з Євросоюзом. Присутній на засіданні уряду посол ЄС в Україні Ян Томбінський першим приніс журналістам цю благу звістку.

У цих умовах опозиції було вкрай важко мобілізовувати свій електорат на протестні акції з європейськими гаслами. Перша спроба організувати майдан-2 біля «Українського дому» на початку листопада 2013 року не вдалася. Роль підбурювача виконували активісти «УДАРу» і «Свободи». Були й представники київського студентства. Але ця подія не викликала особливого резонансу в суспільстві. Правда, постраждала машина СБУ, яку протестувальники розбили, оскільки вважали, що ведеться прослушка учасників акції. Відзначилася, як завжди, «журналістка» Тетяна Чорновіл, яка цеглою розбила лобове скло авто. «Тричленна опозиція» активно намагалася розгойдати ситуацію, використовуючи гасла про звільнення Тимошенко і європейської асоціації.

Щоб не допустити «перетікання» активістів з-під Українського дому на майдан, в адміністрації президента було прийнято рішення розпочати з 15 листопада монтаж на головній площі країни новорічної ялинки. Це була досить масштабна конструкція, яка складалася з металевого каркаса, штучної хвої та системи ілюмінації. Пригнали кран, допоміжні машини, встановили огорожу монтажного майданчика.

21 листопада 2013 року за тиждень до вільнюського саміту, де від Віктора Януковича очікували підписання угоди про асоціацію, Україна здійснює різкий віраж у своїй політиці: на ранковому засіданні Кабмін приймає рішення відкласти підписання угоди про асоціацію. Прем'єр-міністр України Микола Азаров був проти того, щоб в настільки різкій формі здійснився розворот України. Він пропонував зробити це на вільнюському саміті, з цифрами і фактами роз'яснити позицію України й обґрунтувати перед керівництвом ЄС, чому Україна не стане підписувати угоду про асоціацію.

Тиждень відстрочки давав можливість і роз'яснити населенню причини відмови від підписання угоди про асоціацію. Прем'єр намагався переконати президента, що не зовсім логічно летіти в Австрію і говорити про вірність курсу на євроінтеграцію, а в цей час Кабмін приймає протилежне рішення. Все було марно: президент твердо стояв на своєму. Остаточний текст рішення Кабміну редагувався буквально на коліні у президентському Мерседесі дорогою в аеропорт Бориспіль, звідки Віктор Януковича мав вилетіти до Відня.

Відредагований текст у Кабмін привіз голова РНБО Андрій Клюєв. Після вступного слова прем'єра виступив міністр промислової політики Михайло Короленко. Він поінформував Кабмін про те, що підписання угоди про асоціацію викличе важкі наслідки для української промисловості і запропонував знову повернутися до питання про майбутнє підписання угоди про асоціацію. Після обговорення питання Кабмін одноголосно проголосував за розпорядження відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС. Одночасно Микола Азаров доручив МЗС, Мінекономрозвитку та Мінпромполітики запропонувати ЄС і Росії утворити комісію на тристоронній основі для обговорення питання.

Найгірші побоювання Миколи Азарова збулися: опозиція негайно скористалася ситуацією, що створилася, так як кращого приводу для мобілізації своїх прибічників не було. Саме тоді з'явився пост Мустафи Найєма про необхідність провести Майдан без політиків. Відбувся розкол протестного руху на дві частини. «Тричленна опозиція» вирішила майданити біля «Українського дому», а громадські активісти за підтримки студентів пішли на Майдан. «Студентський Майдан» не хотів бачити політиків, партійні прапори, партійних активістів.

Склалася досить цікава ситуація. На головній площі країни з'явилася молодіжна тусовка, яка вечорами перетворювалася на рейв-паті з відігріванням змерзлих частин тіла біля діжок із запаленими дровами. Покоління Фейсбуку тусувалося на вузькому п'ятачку між масивним кістяком новорічної ялинки та зведеними до свята дерев'яними будиночками, в яких планувалося торгувати фаст-фудом і напоями. Студенти самотньо куталися в українські прапори і періодично бігали в метро грітися. Так звана «департизація Майдану» призвела до появи чату оф-лайн на майдані за участю декількох десятків користувачів. Дев'яносто відсотків часу у них йшло на те, щоб вирішити головне питання: хто може виступати зі сцени «Євромайдану», а хто ні.

До присутніх приходили Юрій Луценко та Віталій Кличко. Їх послали. «Свободівці» публічно обізвали Мустафу Найєма «чуркою чорномазою» за ідею проведення Майдану без політиків. Набагато більшою була активність у соціальних мережах, де кипіла бурхлива дискусія: «злили майдан», «вони там всі відморожені, нічого не знають», «проти мітингувальників працюють суперпрофі з Кремля, це вони придумали перевести Майдан у непартійний формат». Традиційна схема «помаранчевого повстання» проіснувала не більше п'яти днів. Ключові моменти цієї технології - установка наметів і постійне очікування розгону майдану силовиками. Весь піарівський супровід партійних штабів був спрямований саме на це. То провокаторів знайдуть, то вищезгадану машину СБУ розкурочать, то димові шашки кидати почнуть.

Як студенти підвернулися під руку

Поява «альтернативного» Майдану призвела до того, що політичний майдан на Європейській площі став поступово загинатися. Щоб якось активізувати процес, об'єднана опозиція виступила з ініціативою про злиття майданів в один. Але ця ідея не була підтримана студентами. Більше того, 29 листопада координаційний комітет студентів прийняв рішення про закінчення «повстання покоління Фейсбуку. Про це було публічно оголошено о 12 годині ночі на майдані. Почався демонтаж сцени і музичного устаткування для проведення нічних рейв-тусовок.

І з цього моменту почалися події, які сьогодні намагаються надати забуттю, стерти їх немов ластиком з історії. На майдан прибіг Арсеній Яценюк і почав умовляти студентів залишатися до кінця, оскільки антинародний режим лютує і веде Україну в «Русский мир». До нього приєднався Петро Порошенко, який всю ніч вів переговори зі студентами, відмовляючи їх від «саморозпуску». Він пішов з майдану майже о четвертій годині ранку. До того часу аудіо-обладнання та сцена були вже вивезені вантажівками. Основна частина протестувальників розійшлася, залишилися не більше трьохсот осіб.

І далі став реалізовуватися сценарій, що став, як потім виявилося, спусковим механізмом української трагедії, яка триває і сьогодні. Приблизно о четвертій ранку на Майдані з'явилася так звана «охорона» партій «Батьківщина» і «Свобода». Пізніше з цих охоронних структур сформується «Самооборона майдану» і «Правий сектор». Але це все було потім. У ніч на 30 листопада бойовики змішалися з напівсонною студентською масою. У цей час на центральну площу країни завезли довгоочікувану штучну хвою для ялинки. Коли машини почали розвантажувати, бойовики стали провокувати представників правоохоронних органів, які були в той момент на майдані. У тому числі і зведений загін «Беркута».

У правоохоронців полетіли запалені поліна, арматура, каміння. Всі можуть подивитися відео, яке було оперативно викладено в мережу. Тільки акцент оператори робили на діях «Беркута», який став розганяти за допомогою пластикових кийків бойовиків «Свободи» і «Батьківщини», а також студентів. Так почався новий виток протистояння під назвою «вониждіти!». Всю ніч і весь наступний день телеканали країни крутили кадри «звірячого побиття» невинних студентів, які мирно відстоювали європейський вибір України. Сам термін «вониждіти» з'явився після чергової теле-істерики регіоналки Інни Богословської, тісно пов'язаної з главою Адміністрації президента Януковича Сергієм Льовочкіним.

З цього моменту все понеслося. Кияни, обурені кадрами, на яких було видно, як «беркутівці» б'ють лежачих молодих людей, вийшли на вулицю і підтримали майдан. Жодні аргументи правоохоронців не подіяли. Зокрема, серед затриманих тієї ночі практично не було студентів. Переважали чоловіки у віці 40-50 років, переважно із західних областей України. Всі повторювали мантру про «звіряче побиття дітей» та «кривавого диктатора Януковича, який віддав міністру внутрішніх справЗахарченкузлочинний наказ». В результаті 1 грудня в Києві сотні тисяч людей заполонили центральну площу країни. Відбулися перші захвати адміністративних будівель. Почався реальний майдан.

Хто ж спустив курок масового невдоволення? Сьогодні можна відновити достовірну картину суспільної «детонації». Перед розгоном майдану в МВС відбулася нарада, на якій заступник міністра МВСРатушнякотримав відЗахарченкакоманду розігнати присутніх на Майдані у разі надання ними опору. І ось тут почалися, м'яко кажучи, дивацтва. По-перше, опозиція одразу дізналася, що МВС планує застосувати силу проти присутніх на центральній площі країни. АрсеніяЯценюкапро це попередив особисто глава адміністрації президента Сергій Льовочкін, смс-повідомленням. Опозиція, як з'ясовується, була в курсі планів влади, але нічого не зробила для запобігання «побиття дітей». Більше того, умовляли студентів не розходитися. Вони ж і залучили бойовиків зі «Свободи» і «Батьківщини», які вміло спровокували конфлікт.

По-друге, на майдані перебував зведений загін «Беркута» (Черкаси, Полтава, Київська область) і спецрота для розгону демонстрацій. Сьогодні немає ясності лише в одному питанні: хто саме дав команду беркутівцям гнати людей по всьому місту? Це незвична для «Беркута» тактика дій. Зазвичай цей спецпідрозділ просто розсіює протестувальників по площі, затримує найбільш активних, але не переслідує їх, заганяючи у провулки. У наявності нехарактерні дії правоохоронців, які, безумовно, були зроблені за окремою командою.

По-третє, є конкретні факти, що вказують на те, що управляв «студентським майданом» Олег БорисовичРибачук. В офіційній версії «героїчних подій» ви не знайдете жодного слова про цього персонажа. З'явився він на політичному небосхилі при ВікторіЮщенку. Під час першого майдану саме Олег Борисович координував роботу з американським посольством та іноземними спецслужбами. Про це він відверто зізнавався в одному зі своїх інтерв'ю. Мовляв, сьогодні зустрічався з одним англійським полковником, а завтра йду до американців. Був призначений «наглядачем» від Вашингтона за ВікторомЮщенком. Хоча багато хто неправильно думали, що цю роль грає дружинаЮщенка- американська піддана Катерина Чумаченко. Після приходу до влади Януковича Рибачук курирував роботу в Україні зі створення «неурядових організацій», тобто фінансував і організовував структури, що впливають на політичну ситуацію. Зокрема, роздавав гранти редакції «Української правди», створив рух «Чесно», який спеціалізується на тролінгу влади. Його «утриманками» були Мустафа Найєм, Сергій Лещенко (колишні журналісти «УП») і його цивільна дружина Світлана Заліщук. І де вони зараз? У парламенті. Пройшли за списком Блоку ПетраПорошенка.

Олег Рибачук, який відкрито афішує свої зв'язки з Держдепом США та американськими спецслужбами в Україні, перебував у постійному контакті з Сергієм Льовочкіним. Більше того, саме він звів Мустафу Найєма та Сергія Лещенка з головою адміністрації президента, який став з ними регулярно «пити чай», зливати інформацію, а згодом і платити «гонорари». Цікавий факт, чи не так? Він підтверджується роздруківкою дзвінківРибачукаЛьовочкінута першому заступнику глави АП ІриніАкімовій, яка є в розпорядженні Генпрокуратури у справі щодо розгону майдану в ніч з 30 листопада на 1 грудня 2013 року.

Склавши докупи всі ці пазли, ми отримуємо наступну, вельми сумну картину. Спроба організувати «позапартійний майдан» з «громадськими лідерами» Мустафою Найємом і Сергієм Лещенком не вдалася. Процес не набрав потрібної для розкачки мас інтенсивності. Акція протесту затухає. Лідери опозиції, дізнавшись про наказ на розгін демонстрантів, роблять все можливе, щоб вони не «саморозпустилися». Довелося навіть використовувати бойовиків з партійних структур для провокування міліції. Яценюк, Рибачук, Кличко і Порошенко постійно контактують із Сергієм Льовочкіним. «Беркут» отримує наказ показово гнати демонстрантів вулицями міста. «Випадково» на місці подій опиняються декілька телекамер. Причому «побиття дітей» розганяють по всій країні і контрольовані Льовочкіним телеканали.

Відредаговане відео «звірячого побиття» кочує з одного каналу на інший. «КреатураЛьовочкіна» в парламенті ІннаБогословськазапускає в інформаційний простір супермем «вониждіти». Склавши два плюс два, отримуємо фігуру, яка опинилася в епіцентрі подій. І не просто виявилася, а була одним із головних режисерів. Це Сергій Льовочкін. Сьогодні він став депутатом за списком «Опозиційного блоку» і виступає в ролі «інтелектуального рупора» опозиції. А ще рік тому у нього були інші плани. Він мабуть просто хотів стати прем'єром. Відчув, що переріс посаду «тіньового кардинала» в АП. Головною перешкодою на шляху до прем'єрства для нього був навіть не Микола Янович Азаров, а міністр МВСЗахарченко. Щоб розчистити шлях до жаданої вершини, йому необхідно було звалити саме Захарченка, оскільки ніКлюєва, ніАрбузовавін не вважав серйозними суперниками.

Сніжний ком Майдану

План полягав у тому, що обурений «побиттям дітей» Майдан повинен був вимагати відставки міністра МВС і, природно, Миколи Азарова, який «зупинив євроінтеграцію». У цей сценарій логічно вписувався і розгін майдану, як пишеantifashist.com, який і так вже був готовий піти, і тісна координація дій з опозицією. Зокрема, ще до «звірячого побиття» опозиція підігнала до майдану близько двадцяти машин «швидкої допомоги». Тобто всі добре підготувалися до виконання поставлених завдань. Отриману «картинку» Льовочкін, контролюючий інформаційну політику практично всіх телеканалів (!), розпорядився крутити протягом доби. У його руках був і значний фінансовий ресурс: на піар-роботу зі ЗМІ Янукович виділив своїй адміністрації 50 млн. доларів.

На що йшли всі ці гроші, стало зрозуміло у дні Майдану. В результаті 1 грудня дійсно почалися масові заворушення. Був штурм Банкової, в ході якого бойовики «Свободи», «УДАРу», «Батьківщини» та Корчинського відпрацьовували техніку боротьби з «Беркутом». Петро Порошенко тоді оголосив їх «провокаторами», проте, це було не більше, ніж добре поставлений захід з його участю. Фактично ті ж люди захопили в цей день Будинок профспілок на Хрещатику, на п'ятому поверсі якого згодом був створений «Правий сектор». Після захоплення адміністративних будівель було, де розміщувати бойовиків і протестуючих для проведення перманентного майдану. Український майдан з цього моменту з мирної акції став стрімко переростати у злісний і агресивний і готуватися до збройного зіткнення з владою.

Спроба штурму будівлі Адміністрації президента на Банковій 1 грудня 2013 року стала днем народження Майдану, який заявив владі: нас не зупинить ані кров, ані насильство. Ми тут, щоб повалити вас.

Мирний Майдан швидко переріс у злісний і агресивний. Сценарій масових заворушень був запущений. Але спочатку необхідно було продемонструвати виключно «мирний характер європейського майдану». Особливо після того, як бойовики били ланцюгами правоохоронців на Банковій, давили їх грейдером і закидали камінням. Усіх їх практично миттєво лідери майдану, що «намалювалися», в особі Яценюка, Порошенка і Кличка назвали «провокаторами», які були підіслані «кривавим режимом для дискредитації світлих європейських ідеалів народного повстання».

Почалася масова годівля «учасників» протесту. Фінансування було рясним і щедрим: гарячі напої, бутерброди, дрова, теплі речі, намети, взуття, добові «активістам», потужне звукове обладнання сцени, телевізійні екрани, пряма он-лайн трансляція подій в Інтернеті. Буквально на очах творилася «інфраструктура» майдану: загони «самооборони», які проводили свої «тренування» мало не в прямому ефірі центральних телеканалів під керівництвом АндріяПарубія, їдальня в захопленому Будинку профспілок, нічліжка для «активістів» у будівлі київської мерії, а пізніше у Жовтневому палаці мистецтв, консерваторії та колишньому музеї Леніна на Європейській площі.

Перші гроші на майдан давали Сергій Льовочкін, який раніше очолював адміністрацію президента, хоча і написав заяву про відставку (остаточно він був звільнений лише 17 січня), Петро Порошенко, ВалерійХорошковськийта Дмитро Фірташ. Офіційно ж «європейський майдан» існував на «пожертви жалісливих киян», які безперервним потоком несли активістам ліки, домашню консервацію, пуховики, мобільні телефони та гроші.

Буквально за тиждень був сформований майданний ритуал дій. Рано вранці представниками УПЦ Київського патріархату проводився молебень на площі, потім усі снідали і збиралися перед сценою, на якій починали виступати запрошені промовці. Ближче до обіду підтягувалися «народні лідери» в особі Арсенія Яценюка, Віталія Кличка, ОлександраТурчиновата Олега Тягнибока, які робили «програмні заяви»: міністра МВС Захарченка у відставку, Азарова у відставку, банду - геть. Ці месиджі ставали топовими новинами у всіх інформаційних випусках центральних телеканалів. Радісні кореспонденти «Інтера», «Першого каналу», «1+1», медіа-холдингівПінчукатаАхметоваемоційно розповідали, яка чудесна, добра атмосфера панує в центрі столиці, як прекрасні і чудові активісти, які буквально лучатся європейською теплотою. Всі готуються до чергового «віче майдану», яке пройде у вихідні. А поки депутати опозиції поклялися перед народом, що відправлять злочинний Кабмін Азарова у відставку у Верховній Раді 3 грудня.

Проте 3 грудня Верховна Рада не зуміла відправити Миколу Яновича «на пенсію». «За» проголосували 186 депутатів, і парламентський бліцкриг, на який розраховували тіньові ляльководи «Євромайдану» в особі Сергія Льовочкіна і Дмитра Фірташа, провалився. Виникла певна пауза, яку необхідно було чимось заповнювати. Опозиція стала запускати істеричні чутки про черговий силовий розгін «Євромайдану», а «самооборонівці» Парубія почали активно будувати барикади.

«Майдан» став просідати, звідти йшли якісь другорядні інформаційні новини: дружина Кличка заспівала перед протестувальниками; дружина Льовочкіна влаштувала показ мод на Майдані; протестувальники виконали гімн України і провели прибирання у приміщеннях.

Нарешті, справа зрушила з мертвої точки, оскільки після 10 грудня на "європейському майдані" з'явилися американці. Арсеній Яценюк, не приховуючи радісних емоцій, які його переповнювали, анонсував прибуття на майдан заступника державного секретаря США Вікторії Нуланд, а також «низки європейських політиків». З цього моменту «Євромайдан» фактично офіційно став геополітичним проектом Сполучених Штатів. Погодьтеся, не просто ж так до протестувальників приїздить представник Держдепу, та до того ж, як виявилося, безплатно роздає всім легендарні печеньки. Участь офіційних представників США і ЄС в українському повстанні гарантує недоторканність «майданівців». Вони ніби кажуть: ви - передовий загін демократії, творіть, що хочете зі злочинним режимом, бо у вас особлива місія - воювати найближчим часом з Росією. Але це стане відомо трохи пізніше.

А поки Вікторія Нуланд з'явилася на майдані у супроводі Яценюка, Кличка іГеращенко. Вона мило поспілкувалася з керівниками «повстання» в захопленому Будинку профспілок. Дуже підходяще місце для проведення офіційних міжнародних зустрічей. Цього ж дня, 10 грудня, Віктор Янукович з подачі його сина Олександра та за підтримки міністра внутрішніх справ Захарченка прийняв рішення провести силову зачистку «Євромайдану». Коли про цей наказ дізналися впливові «регіонали» (Андрій Клюєв, НесторШуфрич, Дмитро Шенцев), вони виступили категорично проти подібного силового варіанту розвитку подій. Основний їхній аргумент - в Києві знаходиться Вікторія Нуланд, і якщо розганяти майдан у її присутності, можуть бути серйозні міжнародні та політичні наслідки. І, треба зазначити, їхні побоювання підтвердилися. Коли вночі почався розгін мітингувальників, у процес більш ніж активно втрутилася Нуланд. За її ініціативою віце-президент США Байден терміново зателефонував ВікторуЯнуковичуі в категоричній формі зажадав скасувати штурм. Американський віце-президент висунув Януковичу ультиматум: якщо майдан розженуть, то українського президента та його «Сім'ю» чекають серйозні фінансові санкції, їм не бачити їхніх грошей. Аргументи Байдена були вбивчими. Віктор Янукович миттєво дав задній хід і пішла команда припинити зачистку майдану. А вже вранці в кабінеті на Банковій була Вікторія Нуланд, яка повторно озвучила ультиматум Байдена. Так захлинулася перша і остання спроба Віктора Януковича дійсно розігнати «європейський майдан».

10 грудня 2013 року стало заходом його президентства. Він був настільки наляканий американцями, що більше вже ніяких серйозних планів із зачистки центральної площі Києва від мітингувальників не розробляв і навіть не розглядав серйозно.

Подробиці нічної розмови з Байденом і зустрічі з Вікторією Нуланд Янукович не повідомив нікому у своєму оточенні. Приховав ці розмови і від прем'єр-міністра Миколи Азарова. Всіх він, як і раніше запевняв, що рано чи пізно, але майдан буде розігнаний.

Пригнічено-депресивним станом глави держави оперативно скористалися в його адміністрації, підтримавши ідею політтехнолога сина Януковича Олександра зробити козлами відпущення заступника секретаря РНБО ВолодимираСівковича, начальника київської міліції Валерія Коряка і столичного мера ОлександраПопова. У день розгону студентів вони були в кабінеті керівника столичної міліції.

План в адміністрації президента полягав у наступному: звалити всю провину за «звіряче побиття мирних студентів» на них, раз вже не виходило звільнити голову МВС Захарченка, якого президент категорично не хотів відправляти у відставку. У подібному розкладі був свій інтерес. Так намагалися за допомогою арештуСівковичазалякати його, і вирвати свідчення на Андрія Клюєва, який на той момент очолював РНБО. Ордери на арешт «козлів відпущення» були виписані більш ніж оперативно. Але коли про цей факт стало відомо представникам фракціїПартії регіоніву Раді, там почався бунт.

«Регіоналам» не треба було довго переконувати прем'єра Миколу Азарова і спікера парламенту ВолодимираРибака в тому, що подібне рішення президента спровокує розкол в Партії регіонів. Всім було зрозуміло, що ні Сівкович, ні Коряк, ні, тим більше, Попов не мають ніякого відношення до розгону «дітей». У кабінеті президента пролунало одразу кілька телефонних дзвінків. Микола Азаров попередив главу держави про серйозну небезпеку, задуманої ним операції. Подзвонив президентові і Рибак, який, не соромлячись у виразах, з матом, доводив президенту абсурдність і небезпека рішення про арешт.

Янукович знітився. У розмовах з прем'єром і спікером він заявив, що він і не збирався нічого робити проти своїх однопартійців, все це вигадки. Операція провалилася. Проте сама ідея призначити винних Януковичу сподобалася, і він того ж вечора викликав до себе на конфіденційну розмову Володимира Сівковича в Межигір'ї.

«Не гарячкуй. Ходи на допити. Нехай допитують, - явно зі знанням справи говорив Янукович. - Мені треба виграти час, розрядити обстановку. Твоєї вини немає».

Після чого дав команду раднику з правових питань АндріюПортновускасувати арешт і забрати матеріали з суду.

Володимир Сівкович погодився з президентом: все ж краще, ніж СІЗО. Ну а Льовочкіну залишалося лише визнати, що інтрига з розчищення дороги до прем'єрського крісла провалилася. Не вдалося і звалити Клюєва.

Американці були повністю в курсі всіх закулісних інтриг глави президентської адміністрації. Вони «тримали руку на пульсі» за допомогою свого представника - політолога, політтехнолога і менеджера виборчих кампаній регіоналів Пола Манафорта. Манафорт і його команда досі знаходяться в Києві. Зокрема, американський політтехнолог консультував проект Партії розвитку Сергія Льовочкіна. Він же курирував і створення «Опозиційного блоку» ЮріяБойка, який зумів потрапити до нового складу Верховної Ради.

Американці і Льовочкін у глобальній грі «Майдан-2013» переслідували різні цілі. Держдеп вів справу до повного розхитування президентської влади і до провокування хронічної політичної кризи в Україні.

Цікавий момент: одразу після фіаско з розгоном Майдану і розмов із Байденом і Нуланд, Віктор Янукович тут же зібрав сімейну раду. Прийшов син Олександр. Вони і прийняли рішення про виведення всіх фінансових коштів Сім'ї із західних та українських банків. В першу чергу - з Австрії. Ось чому Сім'я скористалася підказкою Олександра Гурбича призначити винних в особі трійки.

Скандал навколо призначення винних служив чітким сигналом Вашингтону, що Янукович прийняв правила гри. Можливо, тому сьогодні так і не знайшли мільярди Януковича, пошуком яких одразу ж після Майдану зайнялася прокуратура України. Схоже, що між Вашингтоном іЯнуковичембув досягнутий якийсь негласний договір: ми виводимо наші гроші, ви нас не чіпаєте, а ми здаємо вам країну.

Ймовірно, тому Віктор Янукович з полюванням пішов на підписання компромісної угоди про дострокові парламентські та президентські вибори, підписи під яким поставили міністри закордонних справ Німеччини, Франції та Польщі. Документ підписали і опозиціонери.

А наступного дня в країні відбувся державний переворот.

Влада України оголосила про підготовку суду над колишнім президентом. Одне з ключових звинувачень - розстріли у центрі Києва.

Колишнього президента можна звинуватити багато в чому: в корупції, в невиконанні конституційних зобов'язань, зрештою, - в боягузтві і зраді. Але от крові розстріляних на Майдані на його руках немає.

Груднева розмова з Байденом настільки налякала його, що всі його думки були - як вивести з Європи гроші і втекти з України. А ось нинішнім правителям України -Порошенку,Яценюку,Авакову,Турчинову- можна сміливо пред'являти звинувачення в масових убивствах своїх співгромадян, у звірствах на території Донбасу, в розв'язуванні громадянської війни. Ось їх руки залиті кров'ю. І Україні ще належить усвідомити, хто дійсно втягнув країну в катастрофу.